Історична довідка

Природа щедро наділила Буковинський мальовничий край зеленим багатством. Тому разом з початком активного використання в Європі деревини відбувався й процес захоплення, закріплення лісових масивів, зокрема і на Буковині, магнатами з Польші, Трансільванії (Семигороддя), Угоршини, Туреччини, Німеччини, Австрії. Словом, право власності перебувало в прямій залежності від того, хто в частих війнах між державами-сусідами зумів мечем чи шаблею відрізати "золотий зелений шмат” буковинської землі. Війни наносили все нові й нові кордони. Відтак високопоставлені піддані тих чи інших монархів ділили здобуте.

То вже згодом ліси стають предметом продажу, купівлі, дарунку, застави. їхні власники також дарують їх єпископатам, церквам, монастирям. Цікаво, шо характерною ознакою благодійництва тих далеких часів було не стільки будівництво шкіл, доріг, лікарень чи вкладання коштів у вдосконалення засобів виробництва, а власне дарування монастирям земель, лісів, маєтків ба й цілих сіл з залежними селянами. Через це з 1450-го по 1786 рік ліси Буковини у більшості своїй перейшли у володіння місцевих та зарубіжних монастирів. А лісові ділянки поблизу Драчинців, Вашківців (Кіцманський район), Димки, Вовчинця, Багринівки (Глибоцький район) навіть належали православному патріархату в Єрусалимі. Охорону та керівництво у монастирських лісах здійснювали вільні місцеві ченці та лісові адміністратори (старі освідченні ігумени). В посланні до них застерігалось: “Щоб були відповідальні за охорону лісу та роботи з лісозаготівель, за відпуск деревини".

Дерева рубали тільки з дозволу високопоставлених осіб лишень взимку (щоб не мали смоли). Для заготівлі дров терміни не були обумовлені. Також збирали живицю, хвойну лапку для годівлі овець. Влітку дозволялось ходити в лісі тільки дітям, які збирали тут суниці, малину, гриби.

Втім лісовими багатствами Буковини впродовж століть користувались не лишень монастирі, в меншій мірі - місцеве населення, але й суттєву вигоду мала й держава від продажу деревини за тодішні рубежі. Буковинську соснину, бук охоче купували у фортецях Очаків, Хотин, Бендери (Тігіна), Сорок, Кілія, а також вивозили й в Константинополь.

З часом деревину почали переробляти на місці для отримання вугілля та пиломатеріалів. Все це згодом в комплексі й призвело до знищення лісів на значних площах. Замість вікових насаджень появились великі пустирі: долина Рункулуй, Поляна, Плай, Калатура і т. д. До речі, на Підгір’ї одночасно з масовою заготівлею лісу була організована й робота підприємств по переробці деревини з лісових масивів Великокучурівського, Каменського, Сторожинецького, Красноїльського, Старожадівського напрямків. Загалом же в Сторожинецькому повіті були зосереджені 21 водяна та 6 парових лісопилень. А у Вижницькому напрямку - 16 водяних та 4 парові. Лісопильні не були власністю господарів лісу, а належали промисловцям акціонерного товариства з капіталом 8 млн. гульденів. Такі малі переробні підприємства діяли в Сторожинці, Ропчі, Петрівцях, Банилові на Сіреті, Банилові на Черемоші, Панці, Купці, Кам’янці, Великому Кучурові. На роботу в ліс йшли безземельні селяни з навколишніх сіл чи ті, в яких було обмаль землі. Суттєво позначилось на збільшенні кількості робітників у лісі й видання австрійським урядом патенту від 5 квітня 1772 року, згідно з яким селянин мав право шукати собі заробіток де завгодно, без дозволу на те поміщиків, віддавати у ремісничі школи дітей. В лісах Сторожинеччини був також організований і промисловий випуск продукції. Так, в Петрівцях, Давидівці й Банилові діяли заводи, де варили поташ. У Банилові на Сіреті функціонувала цукроварня з клена. У Банилові та Красноїльську випалювали вапно, варили сіль. У Чудеї та Мигові випалювали цеглу. А в Старій Красношорі працювало гутне виробництво, де випускали  листове скло.

З середини ХVІІІ століття починається попросту хижацьке винищення лісів. Особливого прискорення цей процес набув після будівництва мережі залізничних віток. До всього приватні власники, запрагнувши поліпшити своє економічне та фінансове становище, почали масово продавати ліс, а лісові масиви перетворювати на сільськогосподарські угіддя.

Як засвідчують архівні матеріали, у 1786 році на території Північної Буковини налічувалось 257 тисяч гектарів лісу (перший обмір та опис лісів Сторожинеччини був здійснений у 1786-1790 рр. австрійським інженером Катаутз), а вже у 1871 році - лиш 157 тисяч. Як бачимо, протягом одного століття відбулось скорочення лісових масивів на площі 100 тисяч гектарів. З цього приводу у 1876 році лісовий інспектор Донерсберг у звіті для крайового управління Буковини був вимушений визнати: величезна кількість лісів безсистемно винищена. В зверненні до власників буковинських лісових масивів зазначалось: “Вам добре відома критична ситуація наших лісів у зв’язку з експлуатацією їх на великих площах. Ми дійшли до крайнощів, рівень ведення лісового господарства в приватних лісах низький. Збитки від винищування лісу потягли за собою погану роботу інших галузей народного господарства”.

Все це й призвело згодом до послаблення деревостанів і поширення вітровалів. Так, у 1868-1869 рр. вітри звалили десятки тисяч гектарів цінної карпатської деревини. Аналогічне повторилось (після тотальних вирубок) і у 1928-1930 та в 1950-1960 роках.

Новою сторінкою в історії лісів на Підгір'ї стало приєднання Північної Буковини до УРСР. Згідно з наказом головлісоохорони та лісонасаджень України вже 4 липня 1940 року був організований Сторожинецький лісгосп, а також - ліспромгосп, промкомбінат, які займались лісозаготівлею та переробкою деревини. В 1944 році всі підприємства району відновили роботу. А в 1949-му додатково створюють Чудейський лісгосп. Відтак, згідно з постановою Ради Міністрів України від ЗО вересня 1959 року за N1839, відбулась реорганізація лісового господарства і лісової промисловості. Таким чином були утворені багатогалузеві комплексні лісові підприємства - лісокомбінати. Отож з 1 січня I960 року на базі ліспромгоспу почав функціонувати Сторожинецький лісокомбінат, який входив до тресту “Чернівціліс”. Саме з цього часу лісокомбінат почав здійснювати охорону та захист лісових насаджень, лісовідновлення, рубки головного та проміжного користування, часткову переробку деревини, а також відвантаження лісоматеріалів.

Основні віхи становлення управління лісами Чернівецької області

1448 р. - перша згадка про сторожу (Сторожинець) та його перших поселенців - лісорубів;

1497 р. - під керівництвом молдавського господаря Штефана Великого поблизу села Козмин (Глибоцький район) висаджено дубовий ліс на площі 210 га (Черн. обл. держ. арх. фонд 321-2-5);

1748 р. - закінчено адміністрування сформованих великих лісових масивів монастирів під керівництвом старшого досвідченого ігумена та лісових охоронців із місцевих і вільних ченців;

1772 р. - розпочата масова заготівля корабельного та будівельного лісу, його підвозка та організація сплаву російськими військовими та місцевими селянами в напрямках Сторожинець, Жадова, Берегомет та Сторожинець, Карапчів, Кам'янка. Ліс відправляється до Дунаю, а відтак - до чорноморських портів;

1774 р. - придворна військова Рада при австрійському цісареві Йосифі II, Міністерство землеробства та домініумів і лісовий Департамент Австрії, управління адміністрації Буковини беруть на себе керівництво лісами, лісовим господарством Буковини;

1786 р. - згідно з розпорядженням австрійського цісаря Йосифа II Буковина прилучена до Галіційського Губернаторства і стає її дев ’ятнадцятим округом. Окружне управління Буковини з охорони та лісовпорядкування продовжує керівництво лісовим господарством (Черн. обл. держ. арх. фонд 1, on. 1, од. зб. 1109);

1786 р. - на базі сикуляризованих лісів, земель, маєтків, монастирів Буковини та Радівецького Єпископату, на основі патенту Придворної військової Ради австрійського цісаря Йосифа II від 27 квітня 1786 р. створюється Православний релігійний фонд Буковини з лісовою адміністрацією і лісовим інспекторатом “Форстінспекторатерс”. Створюється Сторожинецьке окружне управління лісів на чолі з лісовим комісаром. В його компетенцію входило: дотримання законів у лісовому господарстві, заготівлях, солекопальнях та гірничо-рудній справі. Організовані лісництва “Чудей”, “Великий Кучурів”, Фратівці”, “Фальків”;

1786 р. - австрійський цісар Иосиф II видає єдиний для всіх власників лісів “ЛІСОВИИ КОДЕКС БУКОВИНИ";

1786-1790 р.р. - проводиться обмір та опис лісових насаджень, визначаються межі в селах Красна, Чудей, Кам'янка, Купка, Йорданешти, Корчешти, Финтина Албе, Карапчів, Сучевани. Організаційне керівництво лісами держава залишала за собою. Власники приватних лісів були зобов'язані мати свою лісову охорону, адміністрацію, яку тримали за власнии рахунок. Починаючи з 1786 року, упродовж цілого століття на Буковині проводяться роботи з впорядкування лісів та складання картографічних матеріалів всіх без винятку лісових масивів, незалежно від форм власності. (Черн. обл. держ арх. фонд 306, on. 2, од. зб. 1);

1800 р. - Чернівецька управа видала циркуляр про облаву на вовків в окрузі;

1873 р - прийнято закон Про збереження лісів Буковини і створення товариства з охорони лісу" (Черн. обл. держ. арх. фонд 3, on. 2, од. зб. 10491);

1880 р. - згідно з директивами австрійського міністерства землеробства, які стосувались організації і виміру державних лісів Австрії, при управлінні майном Православного релігійного фонду Буковини був створений відділ впорядкування лісів для всіх 32 лісництв краю (Н. Пашковічі. Націунь Елементаре де аменажамент. cm. 22, 1932 р.);

15.09.1880-1886 р.р. - брати Паулен та король Гей заснували фірму з переробки деревини “ПауГей і К°”;

1886 р. - Міністерство землеробства Австрії дає вказівку: “Про порядок прийняття присяги лісничих та виконання ними доручень" (Черн. обл. держ. арх. фонд 3/2 - 13528);

1886 р. - крайове управління Буковини видає розпорядження “Про введення форми та знаків відміни для лісових охоронців" (Черн. обл. держ. арх. фонд 3/2, од. зб. 13578);

До нових управлінських організацій у Буковинськорму краї відносилась Губернаторська крайова лісова інспекція, Мисливський інспекторат Буковини, Чернівецький інспекторат лісового режиму;

1920 р. - на підставі закону Румунії “Про організацію Міністерства землеробства і державного майна" від 28 березня 1909 р. та закону № 2596 від 1919 р. в Чернівцях був утворений окружний інспекторат лісового режиму. Він підпорядковувався Міністерству землеробства і був уповноваженим контролювати виконання законів, регламентів, інструкцій Міністерства та уряду стосовно збереження і відтворення лісів, адміністрування над державними, приватновласницькими, общинними лісами та лісами Православного релігійного фонду Буковини. Інспекторат мав у своєму підпорядкуванні чотири лісових округи: Чернівецький, Селятинський, Сторожинецький та Хотинський;

1920-1940 р.р. - в Чернівцях та Сторожинецькому районі створюється ректорат лісового режиму, технічний комітет лісів, інспекція лісового режиму. Очолює керівництво лісами головний лісничий. Адміністративний нагляд здійснюють старший інженер лісового господарства, референти, секції лісових культур лісового господарства, лісозаготівель, лісовпорядкування, технічна, фінансова та охорони лісу. Районне управління лісового господарства очолює шеф-інженер лісової служби. Тут також працюють старший лісничий, інспектор в справі лісництв, лісовий інженер, камеральний лісник, лісовий кондуктор. Лісництва очолюють шефи-лісничі. У підпорядкуванні шефа-лісничого є шеф канцелярії, інженер лісу, кондуктори лісу, бригадир лісу, лісники й охоронці;

1940-1941 р.р. - управління здійснювала Головлісоохорона та лісонасаджень при Раді Народних Комісарів СРСР. А структура керівництва мала такий вигляд: уповноважений головлісоохорони та лісонасаджень по Україні; Чернівецьке обласне управління лісоохорони та лісонасаджень (начальник управління, головний лісничий); Сторожинецький лісгосп (директор лісгоспу, старший лісничий, інженер лісового господарства); лісництва (Сторожинецьке, Жадівське, Буденецьке, Банилівське, Їжівське, Чудейське); Чудейський лісгосп (з 1949 р.) до якого входили Верхньопетрівецьке, Фальківське, Банилівське, Їжівське, Чудейське лісництва; об’їзди; обходи; бригади; ланки.

Лісову промисловість на Буковині представляли Чернівецький трест “Чернівецьліспром”, Сторожинецький, Садгірський, Чернівецький, Берегометський та Путильський ліспромгоспи. На місцях структура управління мала такий вигляд: лісопункти, майстерські дільниці, лісозаготівельні бригади та дільниці з переробки деревини, транспортні цехи, автоколони та вузькоколійна залізниця;

1940 р. - наказом Наркомату лісу СРСР за N4-K 649-з від 5 серпня 1940 р. організовано трест “Чернівецьліспром”. Управління лісоохорони та лісонасаджень Чернівецької області утворилось згідно з наказом по головному управлінню лісоохорони та лісонасаджень при Раді Народних Комісарів СРСР. В склад управління лісоохорони та лісонасаджень Чернівецької області ввійшли: Вижницький, Сторожинецький, Путильський, Хотинський, Сокирянський, Чернівецький лісгоспи (Черн. обл. держ. арх. фонд Р - 1628);

Лісовий департамент був організований у 1798 р. Він був підпорядкований військово-морському відомству. Першим керівником департаменту став адмірал Дерибас (Хосе де Рибас), пам’ятник якому споруджено в Одесі та ще й головна вулиця міста названа його іменем. Дійовий і хоробрий іспанець зробив чимало послуг своїй новій Батьківщині: сміливо бився з турками, брав штурмом Ізмаїл, будував порт в Одесі, проявив себе на посту першого головного лісничого Російської імперії. В рік його смерті (1800) при Морському корпусі було прийняте рішення відкрити “Форстмейський клас ”. Після О. М. Дерибаса на посаду головного директора державних лісів був призначений Габліи. При ньому (1802 р.) затверджено перший статут про ліси, який в 1932 р. став основою лісового статуту. І, шо цікаво, він з тих пір не зазнав особливих змін, хоча в ньому були окремі положення із Соборного кодексу (1649 р.) і указів XVІІІ cm., які збереглися до цього часу. В одному із його пунктів є обов’язки по організації лісових шкіл, середніх і вищих навчальних закладів з підготовки ведучих в лісових справах спеціалістів. Були утворені практичне лісове училище в Царському селі (1803 р.), Козельський Імператорський Форстінститут, Орловський лісовий інститут (1808 р).

За кордоном готували лісівників у лісовій академії в Драйсенгакері (1790 р.), Афаффенбурзі (1807 р. Баварія), Мартабрунці (1814 р. близько Відня). Спеціалістів лісового господарства також готували в Дрездені та Берліні.

Для кращого ведення лісового господарства та поліпшення організації управління ним у 1812 р. утворюється Корпус лісничих. У 1839 р. вводиться Положення про Корпус лісничих. Визначено 8 генералів, 64 штабних офіцерів, 734 обер-офіцерів. Губернські лісничі були прирівняні за статусом до командирів полків, окружні лісничі - до командирів батальйонів, лісничі - до командирів рот. На керівних посадах працювали: прапорщик Корпусу лісничих, поручик (Керн Е. Е., Лісоуправління СПб., 1911 р., cт. 80).

Ліси радянської Буковини складали невелику частину лісів України як по площі (3%), так і по запасах деревини (5%). Однак такі цінні ліси, як ялицеві, займали 30% площі; ялинові та букові – близько 10% відповідних лісів республіки. Загальний запас деревини ялицевих лісів становив 6,9 млн. м3 (З0%), ялинових – 14,2 млн. м3 (10%), букових – 7,4 млн. м3 (8,2%) від запасу лісів УРСР. Загальний запас деревини в лісах Радянської Буковини обчислювався в 33 млн. м3. Середній запас деревини на 1 га покритої лісом площі складав 210 м3 (по Україні 127 м3).

Хижацьке знищення лісів Прикарпаття стало справжнім лихом з 1845 року, коли державні ліси у великих розмірах почали передавати приватним власникам. З 1850 по 1870 рік посилилась рубка на експорт в дібровах. Вивозились кращі .дерева, гірші залишались. Це привело до заміни високостовбурних дібров малоцінними осиковими лісами. В другій половині XIX століття Австро-Угорський уряд прийняв рішення про розширення гірських сінокосів і пасовищ. Це викликало збільшення рубок у верхніх поясах гір. У 1884 р. відбувся з’їзд лісівників, на якому пролунали виступи на захист карпатських лісів. Через 10 років (1894 р.) уряд видав закон про регулювання випасу худоби в лісі й догляду за молодняком. Після цього збільшились роботи, спрямовані на створення штучних лісів. Однак експлуатація посилювалась і була значно більша за площею, ніж природне та штучне відновлення.

Ліс вирубували великими лісосіками, площа яких нерідко досягала 40 га. При виведенні їх напрямок вітрів до уваги не брали. Це призводило до сильних вітровалів (1868–1869) і розмноження лісових шкідників, у тому числі й короїдів. Як правило, після зведення лісу оголені ділянки три роки використовували під сільськогосподарські культури, а потім засівали ялиною. Посіви ялиці та ялини практикувалися також на місці вирубаних букових лісів. Почали застосовувати й саджанці. В кінці XVIII і на початку XIX століть у середній Європі була поширена «ялиноманія». Пропагувались монокультури ялини. Вважалося доцільним усі листяні ліси, особливо букові, замінити ялиновими. На лісосіках знищували сходи й підріст бука, а місцями кільцювали і дерева. Після очищення, площі висівали ялину або висаджували її саджанцями. Спочатку в лісах Прикарпаття проводилися вибіркові,, суцільні лісосічні та поступові, насіннєво-лісосічні рубки. Поступово вибіркові замінювалися суцільними лісосічними, і в другій половині XIX століття вони вже займали більші площі порівняно з насіннєво-лісосічними.

Особливо великої шкоди було завдано лісам Буковини наприкінці XIX і на початку XX століть. Збільшений попит на деревину в країнах Західної Європи спричинився до хижацького вирубування, зокрема примусово-вибіркового та суцільного, що здійснювалось на великих площах і часто на крутих схилах. Звичайно рубались кращі дерева бука, дуба, ясена, явора, ялини і ялиці. Це знижувало повноту насаджень, погіршувало їх санітарний стан. Лісовідновлення відбувалось природним шляхом. Догляд не здійснювався. На крутих схилах проводились суцільні лісосічні рубки. Під час трелювання лісова підстилка та верхній шар ґрунту здирались, посилювались ерозійні процеси, які нерідко приводили до повного змиву ґрунтового горизонту і утворення кам’янистих розсипів. На початку XX століття передові лісівники виступили з різкою критикою чистих хвойних культур і з тридцятих років добилися права створювати мішані насадження.

Лісорозведення в Чернівецькій області бере свій початок з 1838 року (район Хотина). В районі Чернівців і Вижниці штучне залісення почали здійснювати з 1906–1907 років. Проводили в області також посів ялини та ялиці. В Сторожинець- кому лісництві збереглися 52-річні штучні ялинові насадження (висота дерев 23 м), у Хотинському лісокомбінаті – 57-річні культури бука (висота дерев досягає 27 м). Догляд за лісонасадженнями та молодими лісокультурами до кінця XIX століття не практикувався.

За 100 років (з 1847 до 1940) хижацьке використання лісів на території Карпат і відсутність необхідних заходів по їх відновленню не минули безслідно: на території Карпат лишилися тисячі гектарів безлісих пустирів або порушених малоцінних, низькоповнотних насаджень. Площі під дубовими та буковими лісами зменшилися на 25%. Іноземними загарбниками було вирубано на Буковині майже 300 тисяч гектарів, а посаджено лише 1 тис. га. Після возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР ліси перейшли у власність держави і стали народним багатством.

У післявоєнний час постановами ЦК КП України та Ради Міністрів УРСР, спрямованими на поліпшення і дальший розвиток лісового господарства республіки, ліси державного лісового фонду Буковини було поділено на дві групи. До першої віднесено особливо цінні ліси, ліси зеленої зони, ґрунтово-захисні і придорожні смуги. Вони складали 42,6 тис. га. До другої було віднесено експлуатаційні ліси – 139,8 тис. га (1966 рік). Крім того, у першу групу входили колгоспні ліси, загальна площа яких була 63,6 тис. га.

Літературні дані  свідчать, що за 25 років після возз’єднання в лісовому фонді Радянської Буковини відбулися великі зміни. За цей час було створено комплексні лісогосподарскі об’єднання – лісокомбінати. Вони займались вирощуванням лісу, заготівлею деревини та другорядних продуктів, переробкою деревини. Робота по реконструкції малоцінних і низькотоварних насаджень значно підвищила питому вагу високостовбурних цінних насаджень дуба і бука. На 50% підвищився щорічний приріст деревини, і тепер він становить майже 1 млн. куб. м на всій лісовій площі області. За останні 50 років лісистість її збільшилась на 3,8% і досягає  29,2 %. За цей період проведено залісення пустирів, полян і не придатних для сільського господарства земель.

З 1945 по 1965 рік в області висаджено 39,6 тис. га лісу, а вирубано за цей час 30,8 тис. га. Однак частина лісових культур була низької якості. Змикання і переведення їх в лісове насадження дуже затрималось, і по суті на зміну вирубаним лісам було переведено лише 21,6 тис. га.

Якість лісових культур залежить від правильного добору деревних порід і їх змішування. Необхідно використовувати деревні породи, які в даних умовах забезпечують кращий приріст, швидше змикаються кронами і мають високоякісну деревину. Треба, як правило, створювати змішані культури, які є більш стійкими проти вітровалів, хвороб, шкідників і більш продуктивними. Монокультури, створені в минулому, завдають великих збитків лісовому господарству. Наприклад, на території Путильського лісгоспу, де особливо поширені чисті ялинові ліси, за останні 20 років 4 рази відбувалися масові вітровали, які знищили й розладнали частину лісів. Спостереження показали, що ялинові ліси з модриною та ялицею більш вітростійкі.

Лісові організації (трест «Чернівецьліс», лісокомбінати, лісництва) здійснювали великі роботи, спрямовані на поліпшення лісів, їх відновлення, догляд, підвищення продуктивності. Особливо велика увага приділялась лісам Буковини після введення комплексного лісового господарства. Починаючи з 1960 року, в області проводяться заходи по ліквідації розриву між лісокористуванням та лісовідновленням. За даними лісовпорядкування 1959 року, на 1 січня 1960 р. в держлісфонді було 5687 га не покритих лісом площ, які підлягали залісенню, 3769 га, що підлягали реконструкції, 1000 га складали текучі лісосіки. Всього за роки Радянської влади (1945–1966 рр.) в держлісфонді області створено лісокультури на площі 41,5 тис. га, з них за 7 років з 1960 по 1966– 18,1 тис. га. За цей же час проведено роботи по сприянню природному відновленню на площі 4,4 тис. га, по догляду за лісом – на площі 56,2 тис. га, реконструктивні заходи – на площі 3,8 тис. га, санітарні рубки. Поліпшився догляд за лісовими культурами. В 1,5–2 рази збільшено кількість посадкових місць на одиницю площі, відведеної під лісокультури. На гектарі почали висаджувати по 10 000 і більше сіянців. Це дало можливість прискорити терміни змикання лісових культур і переведення їх у вкриті лісовою рослинністю.

Збільшилась площа під буковими лісами (на 4,2 тис. га), під хвойними (на 0,9 тис. га), під твердолистяними насіннєвого походження (на 3,6 тис. га), зменшилась під м’яколистяними породами (на 0,9 тис. га).

Для поліпшення санітарного стану лісів застосовувалась хімічна боротьба з листогризучими шкідниками лісу за допомогою авіації. Лише в 1966 р. ця робота була проведена на площі 8,9 тис. га.

Хоч для поліпшення лісів Буковини вже багато зроблено, однак для ведення лісового господарства на науковій основі необхідне глибоке і всестороннє вивчення і самої рослинності, і лісорослинних умов, розкриття взаємозв’язків і взаємо- залежностей між ними